Корисні посилання - Немішаївський заклад дошкільної освіти (ясла-садок) "Півник"

Вона є найважливішою сферою реалізації прав людини, забезпеченні рівних можливостей у отриманні якісної освіти. Адже, основа майбутньої особистості закладається у ранньому віці. Знання та уміння, набуті в дитинстві – це коріння, і чим воно міцніше, тим впевненіше почувається людина в житті. Саме тому постійно триває пошук шляхів творчого зростання дітей з урахуванням їх індивідуальних особливостей та можливостей рости здоровими, вільними та щасливими.

Державна політика

У сфері дошкільної освіти як обов'язкової первинної складової частини системи освіти України державна політика визнає її пріоритетну роль та створює належні умови для її здобуття. Державна політика здійснюється за такими напрямами:
• надання всебічної допомоги сім'ї у розвитку, вихованні та навчанні дитини;
• забезпечення доступності та безоплатності дошкільної освіти в державних та комунальних закладах дощкільної освіти у межах державних вимог до змісту, рівня й обсягу дошкільної освіти (Базового компонента дошкільної освіти);
• піклування про збереження і зміцнення здоров'я, психологічного і фізичного розвитку дітей;
• сприяння збереженню та розвитку мережі закладів дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форм власності.

Принципи дошкільної освіти:

• доступність для кожного громадянина освітніх послуг, що надаються системою дошкільної освіти;
• рівність умов для реалізації задатків, нахилів, здібностей, обдарувань, різнобічного розвитку дитини;
• єдність розвитку, виховання, навчання та оздоровлення дітей;
• єдність виховних впливів сім'ї і дошкільного навчального закладу;
• наступність та перспективність між дошкільною й початковою загальною середньою освітою;
• відповідність змісту, рівня та обсягу дошкільної освіти, які забезпечуються мережею закладів дошкільної освіти, особливостям розвитку та стану здоров'я дитини дошкільного віку.

Нормативно-правові документи, що регламентують роботу дошкільного закладу

24. Про організацію фізкультурно-оздоровчої роботи в дошкільних навчальних закладах у літній період.docx

Валентина МЕТЕЛЮК,викладач кафедри педагогіки і психології Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка

Оскільки дошкільники мають недостатньо життєвого досвіду та практичних умінь, їм складно самостійно оцінити ту чи ту ситуацію й розв’язати її відповідно до моральних норм. Зрозуміти й підтримати кожну дитину має педагог. Чи зможе він це зробити правильно — залежить і від знань психології дошкільників, і від рівня його психологічної культури

Колектив групи утворюють доволі різні діти: обдаровані, надто рухливі, ті, які пережили розлучення батьків, були свідками трагічних подій, діти різних національностей тощо. Кожна дитина уже має власну життєву історію. Тож вихователю дошкільного закладу доводиться розв’язувати чимало складних проблем, враховувати індивідуальні особливості й потреби кожної дитини. Досягти позитивних результатів у цій справі нелегко. Адже трапляються діти, які відмовляються жити за визначеними правилами, прислухатися до думки сторонньої їм людини.

Психологічний аналіз найтиповіших проблемних ситуацій в діяльності вихователя допоможе віднайти найліпші та найпродуктивніші способи зрозуміти кожну дитину та підтримати її.

Деякі діти усіляко уникають контактів з вихователем або навіть бояться його. Таку поведінку часто зумовлюють індивідуальні особливості дошкільників, зокрема слабкість нервової системи. Ще одна закономірна причина полягає в тому, що коли від народження діти перебувають в обмеженому колі спілкування, вони відтак проявляють насторожене ставлення до чужих дорослих. Утім, поступово звикаючи до нового оточення, діти позбуваються відчуття страху та все активніше спілкуються як з однолітками, так і з педагогом.

Однак не завжди ситуація поліпшується. Брак позитивних зрушень у поведінці є індикатором несправедливого ставлення вихователя до конкретної дитини або його неспроможність порозумітися з нею. Діти доволі чутливі до ставлення дорослих, тож і дефіцит уваги та доброзичливого ставлення до себе переживають дуже гостро. Це призводить до ревнощів та фрустрації.

Деякі діти, не відчуваючи до себе належної уваги, намагаються її привернути. Вони стають агресивними, некерованими та зрештою вдаються до відкритої конфронтації з вихователем — і за будь-якої нагоди використовують фрази на кшталт: «Не хочу!», «Не буду!», «Мені це не подобається!» тощо.

Некомфортно почуваються серед інших дошкільники з порушеннями соціальної адаптації, особливо на початковому етапі їхнього перебування в групі однолітків. Так само складно адаптуватися й дітям, що походять з іншого етнічного або соціального середовища. Зазвичай стрес, якого вони зазнають у цей період, призводить до таких наслідків, як:

Важливо підтримувати дітей, підказувати їм, як варто вчинити в тій чи тій ситуації, хвалити

У окремих випадках діти, навпаки, виявляють надмірну прихильність до вихователя чи інших працівників дошкільного закладу, відчувають емоційну залежність від конкретного дорослого, що яскраво проявляється в їхній поведінці.

Щойно помітивши улюбленого вихователя, дитина охоче прощається з батьками на порозі дошкільного закладу. Упродовж дня вона прагне весь час бути поряд з педагогом, обійняти його, прихилитися до нього. Таке вибіркове і, на перший погляд, позитивне ставлення ускладнює адаптацію дошкільників, ізолює їх від групи однолітків та потребує особливої делікатності й такту з боку вихователя.

Найліпшим «помічником» педагога в подібних ситуаціях є час. Щира зацікавленість дітьми, доброзичливе ставлення, залучення їх до спільних справ, а також спілкування з однолітками неодмінно матиме позитивні результати. Важливо підтримувати дітей, підказувати їм, як варто вчинити в тій чи тій ситуації, хвалити. А за потреби й поступатися їхнім бажанням та звичкам.

Усі діти потребують позитивного розвитку. Щомиті вони прагнуть пізнавати щось нове, знаходити друзів, комусь допомагати тощо. Від цього дошкільники отримують цілий спектр приємних переживань, як-от: радість, задоволення, стан душевного комфорту. Часто від дітей можна почути: «Я люблю годувати птахів», «Киці подобається, коли я з нею розмовляю», «Сьогодні я допоміг Тані піднятися, коли вона впала» тощо. Такі слова не можна ігнорувати. Навпаки, варто всілякопідтримувати позитивний емоційний фон щоденного життя групи дітей, їхню схильність до хороших вчинків. А отже — виховувати життєрадісних, психологічно здорових особистостей, які за 20-30 років творитимуть щасливе суспільство.

Спонукати дітей до хороших справ нескладно. У буденному житті щодня трапляється чимало ситуацій, які сприятимуть цьому.

Дмитрик захворів і не прийшов до дитячого садка. Вихователю слід обговорити цю ситуацію з групою. Варто поставити дітям запитання на кшталт: «Чому Дмитрик захворів? Як його хвороба змінить життя родини? Хто з ним поруч: мама, бабуся, старша сестра? Що він відчуває?». Відтак слід пояснити дітям, що Дмитрику потрібно лікуватися. Доцільно запитати, чи питиме хлопчик ліки без протесту або чи лежатиме в ліжечку, як радив лікар? Окрім цього, можна обговорити ймовірні почуття Дмитрика. Наприклад, про що він думає або переживає. Так, за допомогою навідних запитань можна спонукати дітей до хороших вчинків — написати листа Дмитрику, зателефонувати йому, намалювати малюнок або передати щось смачненьке. Відтак варто поцікавитися міркуваннями дошкільників щодо того, чи зрадіє Дмитрик їхній підтримці; які почуття виникнуть у них самих від свого хорошого вчинку.

Здійснення хороших вчинків нерозривно пов’язане з приємним самопочуттям дітей, підвищенням їхньої самооцінки. Тож завдання дорослих — допомогти дошкільникам віднайти та встановити цей зв’язок. Це водночас сприятиме й побудові міцного фундаменту взаємодії педагога та його вихованців.

Подолати відхилення поведінки дітей від загальноприйнятих норм

Навіть одноразовий негативний прояв поведінки дітей, як-от несправедливість, жорстокість, нечесність, жадібність у ставленні до однолітків, не минає безслідно. Особливо складними є випадки, коли діти не оцінюють адекватно свого вчинку та його наслідків або й узагалі сприймають цей факт позитивно. Коли ж дорослі намагаються втрутитися, завадити певним вчинкам і насварити, у дошкільників здебільшого псується настрій, знижується самооцінка. А всі свої особистісні ресурси вони спрямовують на пригнічення й витіснення негативних думок та емоцій.

Коли діти збиралися на музичне заняття, побачили, що зникли чешки Оленки. Дівчинка розплакалася. Утішаючи її, вихователь намагалася знайти вихід із ситуації. Раптом до роздягальні зайшов двірник, тримаючи чешки в руках. Як виявилося, він знайшов їх під вікном. Оленка радісно вигукнула: «Мої!». Здавалося б, ситуацію вдалося розв’язати. Утім вихователя занепокоїла думка про те, хто з дітей міг викинути чешки дівчинки у вікно. Пригадавши, що на минулому занятті музичний керівник вирішила призначити ведучою колони Оленку, а не Катю, як зазвичай, вихователь одразу визначила винного — Катя. А відтак замислилася: «Чи варто реагувати одразу? Якщо реагувати згодом, то коли та в який спосіб? Чи варто обговорити ситуацію з усією групою дітей? Як це вплине на їхню поведінку в майбутньому?».

Причини відхилення поведінки дітей від загальноприйнятих, типових для їхнього віку норм і соціальних стандартів можуть бути різними. Зокрема, це трапляється, коли дошкільники не інформовані про призначення певних речей, їхню цінність, наслідки, до яких може призвести недотримання правил їх використання. Інколи ж діти просто наслідують поведінку близьких, наприклад, тата й мами, однолітків або персонажів літературних творів, фільмів чи мультфільмів. Та здебільшого причини будь-яких відхилень у поведінці дітей криються в особливостях сімейного виховання та соціального оточення, у якому зростають діти.

Моральна свідомість у дітей формується поступово. Тож не слід передчасно очікувати від них дотримання всіх визначених правил і норм поведінки. Передусім варто навчати дітей «моралі в дії» — спонукати використовувати у спілкуванні слова ввічливості, як-от: «будь ласка», «дякую», «добридень», «вибачте» тощо. А вже згодом, у міру дорослішання та під впливом соціального оточення, вони самостійно почнуть осмислювати свою поведінку з позиції моральних уявлень, розрізняти добро і зло, гідні й негідні вчинки.

Завдання педагога — вчасно пояснити дітям, як чинити не слід. Адже кількаразове повторення тих самих негативних варіантів поведінки призводить до їх стереотипізації, впливає на формування майбутнього характеру особистості. Так, у ситуації зі зникненням потрібної речі (чешок) існує кількаваріантів поведінки вихователя:

· миттєве реагування — одразу після інциденту вихователь має повідомити дітям про прикрий випадок, що стався у групі, і замість заняття провести розмову з етики. Її ефективність залежить від того, чи зможе педагог віднайти потрібні слова й пояснити наслідки негативного вчинку всім дітям так, аби не образити конкретну дитину;

· розмова «тет-а-тет» з дитиною, яка спричинила ситуацію — під час такого спілкування вихователь має обережно, за допомогою навідних запитань визначити, чи правильним є його припущення. А відтак обговорити з дитиною її вчинок та пояснити, чому так робити не слід;

· вичікування — вихователь упродовж кількох днів має уважно поспостерігати за поведінкою дітей. Час знизить гостроту ситуації, а діти повірять у свої пояснення на кшталт: «Чешкам стало нудно, от вони і пішли погуляти», «Може, це зробив чарівник» чи «Баба Яга викрала» тощо. Тайм-аут дасть змогу вихователю знайти найліпший спосіб розв’язати ситуацію;

· вигадана історія — вихователь може розповісти дошкільникам казку, в якій аналогічні події сталися з іншими дітьми. Оцінивши вчинки казкових персонажів, дошкільники зможуть збагнути й власні, а також ліпше зрозуміти почуття своїх ображених товаришів. Відтак вони поступово вчитимуться самоконтролю, аби в майбутньому поводитися добре.

Обираючи спосіб розв’язання складної ситуації, вихователь має зважати й на особистісні якості дітей. Адже одні з них завжди прагнуть бути в центрі уваги, виконувати головні ролі, як у ситуації з Катею. Інші ж, навпаки, уникають однолітків, полюбляють індивідуальні ігри. Такі діти часто не знають імен інших дітей у групі, не розуміють, як і про що говорити з ними. До того ж ці дошкільники схильні хворобливо переживати почуття власної гідності — бояться, що їх образять, насміхатимуться з них, відберуть іграшку тощо.

Допоможе розв’язати проблему цільове спостереження практичного психолога за поведінкою дітей та обговорення отриманих результатів з вихователем групи, який апріорі має бачити індивідуальні прояви дітей, вивчати їх. Таке спільне аналізування дасть змогу виявити ті невидимі ниточки симпатій-антипатій, що тримають когось із дітей поряд, когось на відстані, продукують в одних світле радісне самопочуття, а в інших — навпаки, сум, страх і сором. А головне — істотно впливають на формування дитячої особистості.

Часто ми чуємо вислів про те, що кожна дитина талановита. Чи справді це так? Аналізуючи поведінку обдарованих дітей, науковці відзначають, що їм характерна висока пізнавальна активність, енергійність, готовність до тривалої напруженої роботи — працьовитість. Виконуючи те чи те завдання, обдаровані діти вивляють неабияку зібраність, концентрацію та уважність. Коло їхніх пізнавальних інтересів постійно розширюється: будь-яка подія, явище, чиїсь слова одразу пробуджують у них цікавість, що виражається в численних запитаннях: «Чому? Навіщо? Як?» тощо.

Обдаровані діти мають багатий словниковий запас, їм притаманні асоціативне мислення та яскрава уява. Такі діти вміють помітити невідповідності там, де інші не помічають, можуть вільно гратися словами, змінюючи їх значення. Обдаровані діти здатні одночасно виконувати кілька справ, генерувати найрізноманітніші ідеї та одразу братися втілювати їх. Вони змалечку схильні досліджувати, експериментувати, систематизувати, узагальнювати та робити висновки, що часто зумовлює їхню пристрасть до колекціонування. Поступово пізнавальна та пошукова діяльності стають для них домінантними.

Залежно від того, яке заняття стає для дітей улюбленим, змінюється й їхня емоційна сфера. Так, зацікавлення, хвилювання, радість, трепетне ставлення викликають у душі дошкільників ті явища навколишнього світу, до яких вони чутливі. Наприклад, звуки музики і спів птахів, дзижчання комах або шум вітру тощо спонукають їх узятися за музичний інструмент. Водночас захват, цікавість та перші самостійні спроби прискорюють розвиток внутрішніх процесів і особистісних якостей, що сприяють успішності обраної діяльності в майбутньому.

Улюблене заняття, наче магніт, притягує обдарованих дітей, удається їм одразу легко й без напруження, а отже приносить задоволення й насолоду. Поступово дошкільники увесь свій вільний час присвячують обраній справі, не можуть без неї жити. Вони здатні займатися нею навіть у незручних позах та в несприятливому середовищі. У них завжди багато різноманітних ідей. Їм властиве почуття гумору. Такі діти не знають, що таке нудьга та лінощі.

Допомогти обдарованим дітям почуватися комфортно серед однолітків може лише особливий вихователь — теплий, чуйний, такий, що зрозуміє та підтримає їхні інтереси та прагнення. Адже проблеми час від часу виникатимуть. Зокрема, у розвитку особистісних якостей, взаєминах з однолітками, засвоєнні певних видів соціального досвіду.

Реакція близьких на здібності обдарованих дітей може бути різною: від надмірної гордості за свою дитину й експлуатації її здібностей до заборони займатися улюбленими справами. У цьому разі найпершими помічниками батьків також є педагогічні працівники дитячого садка, які допоможуть обрати найоптимальнішу стратегію розвитку здібностей обдарованих дошкільників.

Часто педагогам доводиться працювати з дітьми, які відстають у психічному розвитку. Зазвичай дошкільники з такими відхиленнями не здатні засвоювати знання, передбачені освітньою програмою. Зокрема, у них не сформовані уміння та навички, пов’язані з виконанням різних видів діяльності, а також складно формуються кількісні, просторові, часові уявлення тощо. У такому разі передусім важливо виявити причини відставання. А відтак продумати та реалізувати способи мінімізації його наслідків.

Причинами відставання у психічному розвитку насамперед можуть бути: хвороба, педагогічна занедбаність, умови сімейного виховання, тривале перебування дітей у збідненому середовищі, психологічне і фізичне насильство щодо них тощо. Окрім цього, спричинити відставання можуть: гіперактивність із синдромом дефіциту уваги, певні вади мовлення, порушення, що є наслідком мінімальних мозкових дисфункцій, дисгармонійний розвиток особистості. Особливо загострюються подібні проблеми у старшому дошкільному віці.

Розв’язувати проблеми відставання дітей у психічному розвитку дає змогу:

· індивідуалізація педагогічної взаємодії з дітьми, які відстають у психічному розвитку;

· цілеспрямована робота у відповідних напрямах;

До роботи з такими дітьми обов’язково мають долучатися спеціалісти. Зокрема, практичний психолог розробляє індивідуальну програму розвитку конкретної дитини, проводить індивідуальні заняття, ігри, екскурсії з дітьми, організовує консультації для їхніх батьків.

Допомога практичного психолога необхідна у складних випадках, а в критичних — навіть психіатра. Утім варто пам’ятати, що психологічне обстеження приховує в собі ризик завдати дітям психологічної травми або й узагалі може зумовити навішування «ярлика» психологічної неспроможності, інвалідності. У такій ситуації навіть дорослим складно пережити усі негаразди, а дошкільникам тим паче, адже їхня слабка психіка не здатна чинити опір несприятливим життєвим обставинам.

Співпраця вихователів та практичного психолога є запорукою ефективності педагогічної взаємодії з дітьми, які мають відставання в психічному розвитку, та їхніми батьками.

Вихователь тривалу частину дня перебуває поряд із дітьми. Тож саме він має своєчасно помітити, що хтось із дітей переживає відчуття безвиході, інтелектуального трансу або застиг у фазі дезадаптації. Усвідомлюючи руйнівний вплив такого стану на зростаючу особистість, педагогові слід зробити все можливе, аби вивести дитину з нього. Так, час від часу на конкретних прикладах, важливопереконувати дітей у тому, що всі люди різні. Зокрема, пояснювати, що одні діти швидко та легко набувають потрібних вмінь та знань, тоді як іншим доводиться докладати для цього значних зусиль.

Під час роботи з дітьми, які відстають у психічному розвитку, педагогу доцільно розповідати їм про власні страхи й труднощі, про те, що багато видатних, талановитих людей теж відчували в дитинстві подібне. Слід говорити кожній дитині про її особисті переваги, як-от: «Ти швидко бігаєш», «Ти справедливий та чесний», «Ти сміливий», «Ти ніколи не капризуєш та не плачеш» тощо.

Вселяти дітям віру в перемогу, світле майбутнє, спонукати їх до розвитку та пошуку улюбленої, цікавої справи можна за допомогою фраз на кшталт: «Коли повторюєш певні дії багато разів, постійно вчишся — ти обов’язково отримаєш бажаний результат», «Коли ти виростеш і будеш займатися улюбленою справою, у тебе все буде добре, ти будеш здібним і талановитим» тощо.

Спілкуючись з батьками дітей, які відстають у психологічному розвитку, педагогу потрібно врахувати такі аспекти, як:

· сприймання батьками своїх дітей — реальність та очікування;

· оптимізація спілкування батьків та їхніх дітей;

· особливості розвитку дітей — відповідність розвитку віковим нормам, прогнози щодо майбутнього розвитку, набуття потрібних умінь та знань, вплив на розвиток сімейного виховання, особливі потреби дітей на певному етапі розвитку.

Зазначимо, що розбіжності в поглядах вихователя та батьків під час оцінювання розвитку особистості дитини — звична справа. Тож надто драматизувати ситуацію не варто. Навпаки, конструктивно обмінятися думками і корисно, і цікаво водночас. Так, педагог має змогу більше дізнатися про життєву ситуацію кожної дитини, характер родинних взаємин, цікаві факти щодо особливостей виховання в сім’ї тощо. Батьки ж отримують під час цього спілкування важливу інформацію щодо досягнень та потенційних здібностей своїх дітей. А це сприяє спільному пошуку ефективних способів допомогти дошкільникам подолати ті чи ті труднощі. Ще переконливішою таку інформацію робить наочне ілюстрування.

Отримавши від батьків інформацію щодо вмінь дітей, вихователь може запропонувати дошкільникам виконати певне завдання та перевірити, як вони з ним упораються. Під час спостереження за процесом виконання педагог має змогу визначити, що саме зумовлює труднощі у тої чи тої дитини, на вдосконалення яких навичок потрібно звернути особливу увагу.

Утім не завжди педагоги спілкуються зі свідомими батьками, готовими до співпраці. Адже є особлива група батьків, які не помічають проблем у розвитку своїх дітей, поступово звикають до них. Усі намагання вихователя донести до їхньої свідомості «болісну» картину вони сприймають як замах на права дітей та їхню батьківську компетентність. У такому разі психологічна допомога потрібна передусім батькам, яким слід ознайомитися з наявною проблемою як теоретично, так і практично,набути необхідної компетентності щодо питань виховання та розвитку дошкільників. Адже саме батькам потрібно обирати для дітей дошкільний навчальний заклад, де найліпше та найадекватніше забезпечуватимуть потреби їхнього розвитку.

Кожен вихователь має бути передусім компетентним професіоналом і приємною людиною із м’якою, привітною й водночас динамічною та цілеспрямованою манерою спілкування. Вихователь для дітей — це еталон справедливості, стабільності, захисник їхніх інтересів, а також життя та здоров’я. А отже, йому слід справді бути прикладом, віднайти й культивувати в своєму серці любов до дітей, щомиті контролювати власну поведінку, налагоджувати особливі взаємини з кожною дитиною. Як це зробити? Допомогти можуть кілька проективних вправ.

· Уявіть, що дошкільники, які потребують підтримки, — це ваші донечка або син. Відтак зробіть цей образ яскравим, повірте в нього. Після цього у вас зміниться погляд, інтонації голосу, стануть інакшими рухи та зринуть у пам’яті теплі, особливі для кожної дитини слова. Ви будете добирати їх, орієнтуючись на майбутній розвиток дітей, формування їхніх просоціальних якостей.

· Уявіть себе такою самою дівчинкою або хлоп’ям, спробуйте поглянути на світ їхніми очима, відчути їхні нестримні бажання все пізнати, спробувати, перевірити. Пригадайте те, яким непростим і таємничим, а іноді й небезпечним був для вас світ у дитинстві.

· Згадайте також власні успіхи й невдачі, тривоги й страхи, людей, яким довіряли. У такий спосіб збережіть у душі наймиліші спогади з дитинства. Це дасть змогу ліпше зрозуміти деяких дошкільників.

· Відновіть у пам’яті ті почуття й сподівання, які зумовили ваш вибір стати педагогом: прекрасні поривання душі, благородні мотиви тощо.

Таке оновлення свідомості час від часу необхідне усім людям, а педагогу — насамперед. Адже будь-яка діяльність успішна лише тоді, коли людина, намагаючись оптимізувати певну ситуацію, починає з себе. Якою унікальною не була б ця ситуація, без усвідомлення мотивів її учасників жодні реакції, дії та вчинки не будуть ефективними. Тож вихователю слід щомиті уважно придивлятися до того, як кожна дитина взаємодіє зі світом, зокрема з дорослими та однолітками, знайомими і чужими людьми, дівчатками і хлопчиками, побутовими речами, іграшками, тваринами, рослинами тощо.

Будь-які дії вихователя будуть малоефективними без глибокого усвідомлення соціально-психологічної суті проблемної ситуації, її причин, особистісних якостей усіх її учасників, імовірних найближчих та відтермінованих ефектів, а також індивідуальних особливостей особистісного розвитку дітей.

Винятково важливо поглянути на ту чи ту проблему крізь призму сприймання дітей. Лише так можна зрозуміти, чим зумовлений вибір ними певної моделі поведінки — потребами, бажаннями, цікавістю, емоціями тощо. Формуючи цілісне уявлення про кожну дитину, вихователь має зважати на такі чинники, як:

Винятково важливо поглянути на ту чи ту проблему крізь призму сприймання дітей

· вікові та індивідуальні психологічні особливості — тип нервової системи, наявні здібності тощо;

· події, що передували чи супроводжували конкретну ситуацію.

Зазвичай у складних суперечливих ситуаціях позиції її учасників не збігаються. І цей факт не можна залишати поза увагою під час аналізування проблем. Так, діти здебільшого керуються власною егоцентричною логікою та імпульсами емоційної сфери. Батьки найчастіше не мають визначеної позиції щодо того, що відбувається. З одного боку, вони зацікавлені, аби їхні діти навчилися гідно жити в соціумі, дотримувалися загальноприйнятих норм поведінки. Однак з другого боку — любов до дітей робить батьків поблажливими, зумовлює бажання підтримати вчинки дітей, самостійно виправдати шкоду або й узагалі відмахнутися від проблеми. Водночас позиція педагога орієнтованапереважно на виконання стратегічних завдань розвитку й особистісного становлення дошкільників. Це позиція суспільства — виважена й справедлива.

Тож, зважаючи на наявність різних поглядів, варто адекватно оцінити вплив на ситуацію кожного з її учасників. Адже в одних випадках сильнішою є позиція вихователя, в інших — батьків. Звісно, найліпше, коли між педагогом і батьками є порозуміння і бажання співпрацювати задля пошуку шляхів і засобів розв’язання проблеми. Утім за певних умов можливе посилення або ослаблення тих чи тих позицій завдяки залученню практичного психолога, адміністрації дошкільного закладу тощо.

Отже, під час освітнього процесу вихователю доводиться взаємодіяти з різними дітьми і до кожної дитини потрібно знайти особливий підхід. Для цього він одночасно має співпрацювати з батьками дітей. За потреби педагог може звернутися по допомогу до практичного психолога і разом з ним детально проаналізувати всі аспекти ситуацій, що виникають у колективі дітей. Це дасть змогу адекватно інтерпретувати суть проблеми, віднайти найефективніші способи її розв’язання та підтримувати позитивні й відкриті взаємини з кожною дитиною.

Коментарi

Юлія
2016-03-14 16:24:49
Чудовий заклад...

Ім'я: Коментар: Введіть код з малюнка [ ? ]

Ви знаходитесь тут:

Нормативно правові документи, що регламентують ЗДО

Коментарi

Юлія